Методичні матеріали до Дня Соборності та Свободи України
Двадцяте століття залишило нам у спадок події, які віддаляючись, не втрачають своєї значущості та актуальності, потребуючи осмислення сконцентрованого в них історичного досвіду боротьби українського народу за свободу, незалежність, державність. До таких подій належить 22 січня 1919 року. Цей січневий морозний день назавжди залишиться в історії українського народу як свято Соборності України. То був один з найпрекрасніших моментів нашої непростої, нерідко трагічної історії. Цього року день 22 січня набуває особливого змісту. Вперше відзначатиметься День Соборності та Свободи України, який є святом національної єдності та державотворчих традицій українського народу. Соборність – це об’єднання всіх елементів держави в єдиний національний організм. Соборність держави передбачає духовну консолідацію всього населення, єдність усіх її громадян, незалежно від їх національності. Це один з найзаповітніших ідеалів багатьох народів світу. Видатний енциклопедист, історик і публіцист сучасності, професор Я. Дашкевич зауважує: „Термін „соборність” увійшов до української політичної термінології наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. і одразу ж означав об’єднання українських етнічних земель, тобто включення до майбутньої Української держави всіх тих територій, на яких більшість становлять українці. Саме в такому розумінні термін пройшов ціле ХХ ст. через теорію (наприклад, через політичні програми) та через практику державного будівництва”. Соборність невіддільна від досягнення реальної державності, забезпечення справжнього суверенітету і незалежності народу, побудови процвітаючої демократичної національної держави. Ідея єдності і соборності батьківських земель, як і ідеї незалежності й державного суверенітету, сильної централізованої влади є головним змістом і смислом державницької ідеології будь-якого народу. Не був винятком у цьому і український народ. З давніх-давен, з незабутніх княжих часів ідея соборності не переставала хвилювати державотворців і політиків, полководців і дипломатів, церковних ієрархів і літописців, письменників і діячів культури. Ідея державного соборного самоутвердження, починаючи з давніх часів великокняжої доби, залишалася стрижневою для всіх поколінь українців. Ідеї єдності українських земель, які пролунали зі сторінок „Русалки Дністрової”, „Руської Трійці” і „Книги битія Українського Народу” Кирило-Мефодіївських братчиків, у поемах і віршах Тараса Шевченка і декларації Головної Руської Ради, проголошеній 1848 року, почали оформлюватися у виразну політичну програму в діяльності Михайла Драгоманова, галицьких „народовців”, „Братства Тарасівців”, творчості Івана Франка, Юліана Бачинського, Миколи Міхновського, Михайла Грушевського, В’ячеслава Липинського та фактично всіх українських партій та інших політичних організацій кінця XIX - початку XX ст. Українська революція 1917-1921 років зробила реальною мрію багатьох поколінь українців про об’єднання в єдину соборну державу. День Злуки УНР та ЗУНР 22 січня 1919 року символізує собою об’єднання, а –точніше декларацію про об’єднання двох частин України – тих частин, що були розділені історичними колізіями протягом довгого часу. Більшість українських земель було об’єднано в межах однієї держави лише у 1939-1945 роках сталінським режимом. Безперечно, тодішнє радянське керівництво вирішувало свої стратегічні завдання, нарощуючи територію держави, найменше турбувалося про соборність України та етнічну консолідацію українців. За це довелось заплатити мільйонами українців, загиблих у Другій Світовій війні та від гітлерівських і більшовицьких репресій. Попри справжні наміри та сподівання партійно-державного керівництва СРСР, об’єднання всіх українських етнічних території в одній, навіть квазідержавній структурі мало і позитивне значення. Насамперед, це соціальне піднесення, промислова модернізація краю, підвищення освітнього рівня людей тощо. Населення східних та південних регіонів теж відчувало вплив своїх західних співвітчизників. Долаючи ідеологічні перешкоди, їхня ментальність, культура, політичні настрої знаходили відгук, особливо в середовищі інтелігенції, інспірували дисидентський рух, сприяли національному пробудженню. Єдність української нації не виключає її культурної, ментальної, етнографічної, діалектної багатогранності. Ідея соборності виступає фундаментом для сучасної української ідеї, яка має трактуватися як ідея завершення створення європейської української політичної нації. Сьогодні ця пам’ятна дата української історії потребує нового ідеологічного наповнення. Українська держава має чітко і переконливо формувати нову політичну традицію, яка ґрунтується на важливих історичних проривах, одним з найяскравіших з яких був Акт Злуки між Наддністрянщиною та Наддніпрянщиною. На практиці піднесення цього свята сприяє реалізації нових принципів державотворення, які полягають у тому, що за будь-яких умов не можна використовувати регіональне протиставлення задля досягнення вузькопартійних, тимчасових інтересів, пов’язаних з політичною боротьбою. Віримо, що територіальна цілісність України, скріплена кров’ю мільйонів незламних борців, навіки залишатиметься непорушною. Ми маємо усвідомити, що лише в єдності дій та соборності душ можемо досягти величної мети – побудови економічно та духовно багатої, вільної, демократичної України, якою пишатимуться наші нащадки. Відзначення Дня Соборності та Свободи України сприяє консолідації суспільства, зміцненню єдності людей навколо ідеї соборної української держави, утвердженню ідеалів свободи і демократії, вихованню у громадян почуття національної гідності.