Мета уроку:

Навчити учнів застосовувати навички у підготовці інженерних загороджень.

Навчальні питання

1.             Основні види протитанкових інженерних загороджень.

2.             Основні види протипіхотних інженерних загороджень.

3.             Основні типи протипіхотних і протитанкових мін.

Час:         45хв.

Місце:     спортивний майданчик.

Метод:    практичне заняття

Матеріальне забезпечення:

навчальні гранати,

макети автоматів.

Методичне забезпечення:

Підручник «Захист Вітчизни» (2006 р.).

Порядок проведення:

1. Вступна частина — 12 хв

1.1. Шикування учнів в од­ну шеренгу, перевірка за спис­ком та огляд зовнішнього стану учнів, віддача рапорту командиром взводу вчителю предмета «Захист Вітчизни», приві­тання, виконання команд: «Ста­вай!», «Рівняйсь!», «Струнко!», «Вільно!».

1.2. Оголошення теми, осно­вної мети та порядку проведен­ня уроку.

1.3. Стройове тренування. Ви­конання команд: «В одну шерен­гу — Ставай!», «Взвод, в дві шеренги — Ставай!». Виконання поворотів ліворуч, праворуч, кругом на місці.

1.4 Тренування у відповіді на привітання начальника на місці.

2. Основна частина — 30 хв

2.1. Основні види протитанкових інженерних загороджень.

Протитанкові надовби — пірамідальні бетоні конструкції фортифікаційного типу чи вриті в землю рядами гранітні глиби. Призначені для ускладнення роботи танкових підрозділів неприятеля. Більш малі протитанкові надовби повинні пошкоджувати днище танка и можуть бути замасковані. Крупні протитанкові надовби повинні своїми розмірами ускладнювати розчистку проходів. Часто використовуються спільно з мінними полями і дротяними загородженнями. В довгочасній фортифікації Другої Світової війни використовувалось до 10-20 рядів надовбів, оточених 20-30 рядами колючого дроту.

Протитанковий      їжак     –     саме  просте протитанкове загородження, яке  являє собою об’ємні шестикінцеві    зірки. Їжаки  менш ефективні, ніж мінні і інші загородження, але їх можна у великій кількості виготовляти з підручних матеріалів без застосування високих технологій и легко перекидати з однієї ділянки на іншу, що особливо важливо у військовий час.

2.2. Основні види протипіхотних інженерних загороджень.

Колючий дріт - тип загородження у вигляді дроту з розташованими на ній гострими шипами. Використовується для будівництва недорогих загороджень, а також для покращення якостей тих, що вже існують. Людина чи тварина, яка спробує пройти крізь колючий дріт, буде відчувати не самі приємні відчуття, навіть може отримати рану. Загородження з колючого дроту потребують тільки опори і сам дріт. Його може швидко встановити навіть робітник з низькою кваліфікацією.

Спіраль   Бруно   являє   собою   протипіхотне загородження  у  вигляді  циліндричної  спіралі діаметром 70-130 см  і довжиною  до 25 м, сплетеної з декількох ниток колючого дроту, які перетинаються.

Спирали Бруно з’явились під час Першої світової війни.

Часник  - військове загородження. Складається з декількох гострих штирів,   спрямованих у різні боки. Якщо його кинути на землю, то один шип буде направлений догори, а решта становитимуть опору. Загородження з великої кількості розкиданого часнику було ефективно проти кінноти, застосовувалось також проти піхоти, слонів і верблюдів. Довжина кожного стрижня біля 5 сантиметрів, товщина 0,8-1 см. Стрижні можуть закінчуватись зазубринами, як риболовні крючки.

Сучасні аналоги часнику (які називають «їжаки») використовуються у якості протиавтомобільного загородження - для проколу шин.

Засіка   -   оборонне   загородження   у   лісовій місцевості. Одне з самих серйозних і найбільш трудно знешкоджуємих перешкод. Будується з дерев діаметром не менше 15 см, повалених рядами чи хрест-навхрест вершинами в сторону противника. Робиться дуже скоро. Заважає переміщення піхоти і виключає маневр кавалерії.

Засіки відомі з стародавніх часів, застосовувались вони і у війнах початку ХХ ст.

С-185, "Гобі"  – Електросигналізаційний комплекс для охорони державного  кордону, прийнятий на озброєння у 1988 році на заміну С-175. Лінійна частина комплексу зроблена на металевих (а не дерев’яних) опорах без козирків. Вперше комплекс працює безконтактно, показуючи спрацювання при наближенні порушника ближче 1-2 метрів до лінійної частини.

2.2. Основні типи протипіхотних і протитанкових мін.

   Мінно-вибухові загородження  становлять основу  інженерних перешкод  і влаштовуються у вигляді  мінних полів,  мін та окремих мін.

Для обладнання  мінно-вибухових  загороджень застосовуються  протипіхотні та протитанкові міни.

1.             Протитанкові  міни  бувають :

·               проти гусеничні;

·               протиднищеві;

·               проти бортові.

2.             За вражаючєю дією:

·               фугасні;

·               осколкові;

·               кумулятивні;

3.             По направленості дії:

·               направленої дії

·               ненаправленої дії

4.             По виду матеріалу  виготовлення корпусу:

·               металеві

·               дерев’яні;

·               пластмасові;

·               комбіновані.

5.             По можливості  розмінування :

·               Розмінуванні;

·               не розмінуванні.

6.             По способу підриву міни:

·               нажимні;

·               електричні;

·               на розривання розтяжки;

·               на розтягування розтяжки

·               годинникові міни

7.             По способу встановлення:

·               вручну;

·               системою дистанційного мінування;

·               реактивною системою залпового вогню;

·               авіаційними засобами;

·               наземними транспортними системами;

·               артилерійськими системами.

8.             Магнітні міни.

9.             Міни  з  самознищуванням.

Протипіхотні міни фугасного типу "Монета”, "Пелюсток”, та ін. Мають крихітні розміри 4 – 6 см. при товщині  1 см. та вагою 8 – 11 г. Корпус такої міни виготовлено  з м’якого пластику або синтетичної тканини,  вибуховий заряд – желеподібна  вибухівка малої ваги – до 9 г. Міни цього класу не мають вибухового пристрою. Їх розкидають  на місцевості за допомогою засобів дистанційної установки. У вхідному положенні вони просякнуті  флегматизованими  речовинами (фреоном) при падінні на землю не вибухають. Через кілька хвилин після падіння на землю вони стають вибухонебезпечними: при незначному натисканні  або переміщенні вони вибухають. Колір міни – такий як і місцевість . Вони можуть  тривалий час перебувати у бойовому стані.

Протипіхотні осколкові міни  - можуть вбити або поранити  кілька десятків чоловік. Це – найефективніші міни, які при спрацюванні підскакують  на висоту до         0,8-1,5 м. І при вибуху вражають у радіусі до 20 м. Міни встановлюються вручну або  дистанційно.

   Найбільш сучасними є протипіхотні міни типу МОН (МОН –50, МОН –100, МОН –200). Це міни направленої дії.  Цифра вказує відстань ураження.  

3. Завершальна частина — 3 хв

Наголошення теми та навчаль­них цілей, завдання на наступ­ний урок: оформлення зошитів, вивчення будови та бойових властивостей ручних гранат.