«Умийся», «Відірвися, нарешті, від комп'ютера», «Роби уроки», «Заберися», «Запиши в зошит», «Витри з дошки» — лише мала частина того, що чує підліток щодня будинку й у школі в приказному тоні. У підсумку виходить злісна істота, що наїжилася, що усе більше відгороджується.

Тоді виникає сварка, суперечка, бути може, і бійка, одним словом — конфлікт, що ми робимо? Шукаємо, намагаємося зрозуміти, хто правий, а хто винуватий.

І мало хто здатний зупинитися, зрозумівши, що важливіше побачити сховані причини... а не просто припинити «неподобство». Тільки в цьому випадку повторень не уникнути.

Те ж можна сказати й про шкільні конфлікти. У них можуть бути залучені вже далеко не два чоловіки, але й однокласники, учителі, батьки, адміністрація. А видимого агресора не так те вуж і просто заспокоїти. Їм, швидше за все, буде підліток з явними лідерськими задатками, що у навчанні не блищить, а реалізує себе не занадто привабливим, зате доступним шляхом.

Привабливо таке поводження ще й тим, що зайвий раз не торкнуть, ні ровесники, не вчителя, ні навіть батьки. Так само поводяться підлітки, які жадають уваги від батьків й однолітків. А негативна реакція — теж увага.

Проблема дорослих (і як наслідок підлітків) у тім, що вони не хочуть бачити причину в собі. Часто в них два варіанти результату подій: «ти правий, а ти ні». Іншого не дано. І мало хто намагається дійти згоди.

І як ви думаєте, хто найчастіше буде неправий у шкільному конфлікті?

Твід, хто вже був помічений у неприємній ситуації. И... той, хто сильніше. А ще той, хто переконливіше говорить.

А хто автоматично у виграші?

Учителі, завуч, директор, мазунчики.

Тобто  якщо відволікся від слів учителя, винуватий саме той, хто вертівся, хоча щирою причиною був сусід по парті. Не поладили із учителем — винуватий у кожному разі учень, адже вчитель — дорослий, і прав апріорі.

Хто ж захоче й зможе поставити себе з підлітком на один щабель і визнати помилковість своїх дій?