«Умийся», «Відірвися, нарешті, від комп'ютера»,
«Роби уроки», «Заберися», «Запиши в зошит», «Витри з дошки» — лише
мала частина того, що чує підліток щодня будинку й у школі в приказному
тоні. У підсумку виходить злісна істота, що наїжилася, що усе більше
відгороджується.
Тоді виникає сварка, суперечка, бути може, і бійка, одним
словом — конфлікт, що ми робимо? Шукаємо, намагаємося зрозуміти, хто правий,
а хто винуватий.
І мало хто здатний зупинитися, зрозумівши, що важливіше
побачити сховані причини... а не просто припинити «неподобство». Тільки
в цьому випадку повторень не уникнути.
Те ж можна сказати й про шкільні конфлікти.
У них можуть бути залучені вже далеко не два чоловіки, але й однокласники,
учителі, батьки, адміністрація. А видимого агресора не так те вуж і просто
заспокоїти. Їм, швидше за все, буде підліток з явними лідерськими задатками,
що у навчанні не блищить, а реалізує себе не занадто привабливим,
зате доступним шляхом.
Привабливо таке поводження ще й тим, що зайвий раз не торкнуть,
ні ровесники, не вчителя, ні навіть батьки. Так само поводяться
підлітки, які жадають уваги від батьків й однолітків. А негативна
реакція — теж увага.
Проблема дорослих (і як наслідок підлітків) у тім,
що вони не хочуть бачити причину в собі. Часто в них два варіанти
результату подій: «ти правий, а ти ні». Іншого не дано. І мало
хто намагається дійти згоди.
І як ви думаєте, хто найчастіше буде неправий у шкільному
конфлікті?
Твід, хто вже був помічений у неприємній ситуації. И...
той, хто сильніше. А ще той, хто переконливіше говорить.
А хто автоматично у виграші?
Учителі, завуч, директор, мазунчики.
Тобто якщо відволікся від слів учителя, винуватий
саме той, хто вертівся, хоча щирою причиною був сусід по парті. Не поладили
із учителем — винуватий у кожному разі учень, адже вчитель —
дорослий, і прав апріорі.
Хто ж захоче й зможе поставити себе з підлітком
на один щабель і визнати помилковість своїх дій?
|